Велика біда від маленької батарейки

(Пробачте, що деякі застарілі реалії у публікації, але загалом стаття актуальна!)

Алла ДУБРОВИК, «День»

Україна перебуває серед країн із найвищими обсягами утворення й нагромадження відходів


Парламентарі пропонують виховувати екологічну свідомість українців через гаманець. Мовляв, тільки штрафи навчать українців кидати пластик, скло й рештки їжі в окремі контейнери.

Відповідний законопроект №10075 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поводження з відходами», автори якого — народні депутати Юлія Льовочкіна, Юрій Мірошниченко (Партія регіонів) та Владислав Каськів (блок НУ—НС), зареєстровано в парламенті 17 лютого 2012 року. Група народних депутатів України пропонує зобов’язати населення на законодавчому рівні здійснювати роздільний збір побутових відходів і з 1 січня 2013 року укласти договори з юридичними особами (виконавцями послуг на території за місцем їхнього проживання) про вивезення сміття.

Законопроект передбачає впровадження штрафів за порушення поводження з побутовими відходами, зокрема, із громадян — у розмірі від п’ятьох до десятьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нмдг) і з посадових осіб — від 50 до 100 нмдг. При повторному порушенні протягом року штрафи пропонують збільшити для населення до 50—100 нмдг, для посадових осіб — до 100—300 нмдг. Законопроект також передбачає впровадження штрафів за порушення заборони на поховання необроблених відходів, які для населення становитимуть 100—300 нмдг, для посадових осіб — 300—500 нмдг. При повторному порушенні протягом року ці штрафи збільшуються до 300—700 нмдг і 500—1000 нмдг відповідно. Документ також передбачає ввести з 1 січня 2016 року заборону на поховання необроблених (неперероблених) відходів.


У пояснювальній записці до документа зазначено, що в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення обсягів твердих побутових відходів, які вивозять для поховання на 4157 сміттєвих звалищах і полігонах загальною площею близько 7,4 тисячі гектарів. Отже, Україна сьогодні перебуває серед країн із найвищими абсолютними обсягами утворення й нагромадження відходів. Щорічно їх утворюється 700—720 мільйонів тонн. Загальна маса накопичених на території України відходів у поверхневих сховищах перевищує 25 мільярдів тонн, що в розрахунку на один квадратний метр площі становить близько 40 тисяч тонн.

ОДНА ПАЛЬЧИКОВА БАТАРЕЙКА ЗАБРУДНЮЄ 400 ЛІТРІВ ВОДИ АБО 20 м2 ҐРУНТУ

Обсяги твердих побутових відходів, кажуть екологи, збільшуються щороку майже на чотири мільйони кубометрів. Ще два роки тому такого сміття в Україні назбиралося близько 55 мільйонів кубометрів.

Кандидат екологічних наук, асистент кафедри менеджменту та господарського права ДонНТУ Юлія Шулаєва зауважує: «Однією з найбільших екологічних проблем є зростання земельних площ, зайнятих під використану електроніку, тому що здебільшого це великогабаритна техніка». Так, наводить приклад Шулаєва, лише в Донецькій області практично 2% території зайнято відходами. Крім того, ці відходи, маючи специфічний склад, залишаться в незмінному стані протягом багатьох століть. І можна лише уявити, яку шкоду завдають електронні відходи екології та здоров’ю людей, оскільки містять низку токсичних матеріалів: свинець, миш’як, ртуть тощо. Саме тому такий вид сміття відносять до класу небезпечного.

Важко уявити, але лише одна пальчикова батарейка забруднює вісім тонн води або 20 квадратних метрів ґрунту, адже батарейки й акумулятори містять небезпечні для людини й навколишнього природного середовища метали та хімічні речовини. При потраплянні в загальні відходи вони не знешкоджуються методами утилізації звичайного сміття й потребують окремого оброблення для їхнього знешкодження. Тому такою важливою темою є збирання й переробка відпрацьованих хімічних джерел струму.

У країнах ЄС дуже серйозно ставляться до заходів запобігання екологічній загрозі, пов’язаній із накопиченням електронних відходів. Європейська комісія прийняла два головні документи — Директиву про відходи електричного та електронного устаткування й Директиву про обмеження використання деяких небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні. Основними їхніми цілями є підвищення обсягів вторинного перероблення електронних відходів і скорочення обсягів їхнього накопичення. Виробники фінансують процес поводження з електронними відходами через цільовий грошовий платіж до спеціального фонду повторного перероблення. Ці витрати формують оптову й роздрібну ціну продукції, яку покупці сплачують за нове обладнання.

У ЄВРОПІ Є ЛИШЕ ТРИ ЗАВОДИ З УТИЛІЗАЦІЇ БАТЕРЕЙОК. ОДИН ІЗ НИХ — В УКРАЇНІ

Держави з розвинутими технологіями переробки, утилізації небезпечних відходів можуть мати великий економічний зиск від їхньої купівлі, бо після перероблення дістають цінні матеріали. Адже електричне й електронне обладнання складається з матеріалів, які мають високу цінність: золото, платина, срібло, мідь тощо. Наприклад, більш як половину ваги середнього персонального комп’ютера становлять пластмаси, залізо й алюміній, які можна повторно використовувати у виробництві. Процентний вміст золота в загальній масі електронних відходів відносно малий, проте його концентрація вища, ніж у природній мінеральній руді. За даними Геологічної служби США, одна тонна комп’ютерних відходів містить стільки ж золота, скільки 18 тонн золотовмісної породи.

В Європі насправді є лише три заводи, які мають потужності переробляти батарейки. Один із них — у Німеччині, другий — у Франції. І з вересня 2011 року третій відкрився в Україні — Львівське державне підприємство «Аргентум». Щоправда, сьогодні щодо його діяльності є дуже багато запитань. Через низький рівень організації збору батарейок в Україні об’єми перероблення дуже низькі. На підприємстві готові переробляти до тонни батарейок за день, тоді як за шість місяців роботи поки що не зібрали навіть півтонни цього «добра». Головне, кажуть, — налагодити процес збору. «Як переробляти — знаємо, але немає що переробляти», — розповів власному кореспонденту «Дня» у Львові Тетяні Козирєвій заступник директора ДП «Аргентум» з інноваційних питань Тарас Когут.

Процес перероблення на «Аргентумі» виглядає так: спочатку батарейки сортують на групи. Нині це поки що роблять вручну. Промислову лінію, за словами Т. Когута, будувати невигідно через дуже малі об’єми переробки — лише декілька десятків кілограм, тоді як щодня в Україні, як підкреслив «Дню» фахівець, продають понад десять тонн батарейок. Далі сортовані батарейки перемелюють, роблять сепарацію (суху чи мокру) матеріалів, які є всередині. І на виході дістають метали — цинк, нікель, літій, хлоридні й марганцеві сполуки. «І все це можна перетворювати на товарну продукцію, — наголошує Когут. — Як це робити, ми знаємо. У нас є технології». Під час перероблення, зауважують у ДП «Аргентум», сміття майже не утворюється. «Ми нічого не вивозимо на сміттєзвалища», — каже Т. Когут.

Сьогодні в ДП «Аргентум» відкриті до співпраці. Кажуть, що можуть приймати сировину як від великого постачальника (підприємств, які переробляють вторсировину), так і від малого споживача, аби лише батарейки привозили. «Усі ми гуртом маємо докласти максимум зусиль, щоб батарейки не потрапляли в землю, бо ми вже стільки накидали...» — каже Т. Когут.

ХТО «КРАЙНІЙ» У ПИТАННІ ПОВОДЖЕННЯ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ ВІДХОДАМИ?

Основна причина накопичення батарейок на смітниках, а не в переробних підприємствах, — відсутність в Україні законодавчого поля, що має регулювати весь процес поводження з таким сміттям — від виробництва або імпорту нового обладнання в Україну до організації збору, перероблення й утилізації відпрацьованої техніки, кажуть правозахисники.

«Ще 2006 року в Україні було ухвалено базовий Закон у цій сфері — «Про хімічні джерела струму», який уперше окремо врегулював цей вид відходів. Але він так і залишився мертвим законом, який майже не виконується», — розповіла «Дню» правник Руху добровольців «Простір Свободи» Марта Руда. Як підкреслює експерт, сьогодні, замість всеохопної мережі приймання й утилізації, Україна має лише поодинокі спроби громадськості своїми силами реалізувати ті завдання, які, за цим законом, повинні виконувати спеціальні підприємства. «А законом узагалі не передбачено участі громадськості в цьому процесі, що є одним із доказів його моральної застарілості», — наголошує правник.

Немає також чітко передбачених обов’язків і відповідальних за створення й функціонування мережі пунктів збору та утилізації хімічних джерел струму, що є кінцевою метою всього процесу. «Закон досить загальний і дає змогу звітувати, за міжнародними зобов’язаннями, про врегулювання даного питання, наприклад, перед Європейським Союзом, але не сприяє реальному вирішенню даного питання, в той час як хімічні джерела струму продовжують накопичуватися й забруднювати все навколо», — каже М.Руда.

В ідеалі модель поводження з небезпечним видом відходів мала б виглядати так: виробник випускає на ринок товари й має гарантувати його безпечну утилізацію (до речі, «День» понад тиждень тому звернувся до кількох представників виробників батарейок, чию продукцію представлено на українському ринку, із проханням дати коментар. Жоден на час виходу матеріалу так і не відгукнувся. — А.Д.). Держава мала б проконтролювати цей процес, а громадські організації — допомогти державі підвищити рівень екологічної свідомості громадян. Саме така потрійна організаційна модель відповідальності вже виправдала себе в багатьох європейських країнах. Люди, поінформовані про шкоду викинутих у смітник відпрацьованих батарейок, відносять їх у спеціальні пункти прийому. Виробник, випускаючи елемент живлення на ринок, закладає в його ціну витрати на збір та утилізацію. А держава через адекватне законодавче поле контролює цей процес.

Як пояснили «Дню» в «Укрекоресурсах» (державне підприємство, яке є єдиним офіційним суб’єктом господарської діяльності, визначеним Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ №915 від 26.07.2001 р.) щодо забезпечення організації системи збирання, заготівлі й утилізації відходів), із таким видом «сміття» вони не працюють. Мовляв, це група небезпечних відходів, і до їхніх повноважень вона не входить.

«День» звернувся до Міністерства екології та природних ресурсів України, там нас переадресували до... місцевої влади. «Організація збирання та переробки/утилізації відходів, зокрема й небезпечних, до яких належать відпрацьовані лампи, що містять ртуть, і відходи електронного й електричного обладнання (батарейки), на відповідній території належить до компетенції органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади», — пояснив на запит «Дня» заступник директора департаменту екологічної безпеки Олександр Семенець. За словами експерта, небезпечні відходи в складі побутових, відповідно до чинного законодавства, потрібно збирати окремо від інших видів побутових відходів, а також відокремлювати на етапі збирання чи сортування й передавати спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Станом на 15 лютого 2012 року Мінприроди видало 57 ліцензій на здійснення операцій у сфері поводження з відходами електронного й електричного обладнання, зокрема й батарейок.

Підприємства, які сьогодні ввозять на територію України батарейки й реалізують їх, як пояснили «Дню» в Мінприроди, не сплачують державі жодної копійки на їхній збір та утилізацію, тому що «відсутній механізм». А держава на двадцятому році незалежності, коли сміттєві полігони вже переповненні тоннами смертельно отруйних важких металів, тільки схаменулася «вдосконалювати» екологічне законодавство.

КОМЕНТАРI

Оксана ВІЙТИК, головний спеціаліст управління екології Львівської міської ради:
— У Львові давно й успішно збирають пластикові пляшки. Також нещодавно поставили окремі контейнери для збирання паперу і скла. Їх забирають перевізники, що забирають і сміття. З небезпечними відходами (електроніка, люмінісцентні та енергоощадні лампи, батарейки) ситуація набагато складніша: згідно з наказом Мінрегіонбуду, збір небезпечних відходів потребує ліцензування. А вищезгадані перевізники, які вивозять побутове сміття, таких ліцензій не мають. У Львові є фірми, котрі за додаткову плату приймають на утилізацію електроніку. Те саме з відпрацьованими елементами освітлення, хоча послуги ці коштують доволі дорого. Управління екології спільно з громадськими організаціями розробило проект, який надіслали на конкурс до Євросоюзу. Якщо виграємо грант, зможемо придбати для міста установку, яка відокремлюватиме патрон від скла і зв’язуватиме хімічним способом ртуть. Така установка (виробництво Швеції) коштує 700 тисяч євро, а це для міста непідйомні кошти.

А контейнери для збирання батарейок хочемо розмістити в садочках, школах, вищих навчальних закладах, жеках. Уже домовилися з перевізниками сміття, котрі безоплатно забиратимуть ці контейнери. Тобто проблем зі збором батарейок немає, виникає проблема з переробкою, бо в Україні немає жодного підприємства, яке утилізує відпрацьовані елементи живлення. «Аргентум» хоче встановити сучасну промислову лінію з утилізації, але на це відразу ж відреагували громадські організації: «Це шкідливе виробництво, воно нам у Львові не потрібно». Я із цим погоджуюся, але коли викидаємо батарейку на смітник — це також шкідливо. І з двох бід треба вибирати меншу. Можливо, всю силу громадськості треба скеровувати не на заборону виробництва, а на те, щоб воно стало якомога чистішим.

Тетяна ВАРЕМА, заступник начальника головного управління житлово-комунального господарства і енергозбереження Житомирської облдержадміністрації:
— Питання, які в нашій компетенції, — утилізація твердих побутових відходів. Батарейки — взагалі не наша сфера. І я не знаю, хто цим займається. Звертатися треба до Мінекології, Міністерства з надзвичайних ситуацій. Якщо Мінекології стверджує, що це компетенція місцевих органів державної виконавчої влади або місцевого самоврядування, то необхідно звертатися до органів місцевого самоврядування. Наша установа має їх контролювати. Небезпечними відходами ми не займаємось, щодо них потрібно звертатися до управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України в області. Ми опікуємось тільки побутовими відходами. Їх роздільне збирання в області є лише в Бердичеві та Коростені, там будують сортувальні лінії. Згідно із Законом про місцеве самоврядування, це суто їхнє питання.

Валерій МАРТИНЮК, начальник управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Коростенської міськради:
— Комунальних підприємств, які б збирали такі відходи, як малогабаритні батарейки, в Коростені немає. Проте зауважу: щодо батарейок для ліхтариків, годинників наприклад, жодними документами не визначено, що їх зараховано до небезпечних відходів. Увага звернена на ртутьвмісні вироби. Закон стосується саме небезпечних відходів. Процес утилізації потребує певного фінансування. Жоден місцевий бюджет не дасть на це коштів. Законодавчо можна зробити так — виробник або продавець мають безкоштовно збирати ці відходи, і саме виробник — нести всю відповідальність за їх утилізацію. Зрозуміло, він закладе це в ціну товару, але людина, яка придбала такий виріб, повинна віднести його в магазин, де купила. Не знаю, чи підуть на це наші люди. Але єдиний вихід із такого становища — підприємство-виробник або магазин, який їх продає, зобов’язані прийняти подібні товари від громадян і передати на спеціалізовану фірму. У Коростені ми збираємо роздільно лише побутову вторинну сировину — пластик, папір, скло. Люди не завжди відділяють різні види сміття, але ми в школах навчаємо дітей, проводимо спеціальні уроки. Причому часто такі уроки готують самі учні.

Олег СЕМЕНКО, начальник департаменту охорони довкілля Дніпропетровської міської ради:
— Нині ми саме створюємо муніципальний полігон для твердих побутових відходів та лінію з переробки екологічно шкідливих відходів на кшталт гуми, пластмаси, масел, медичного обладнання, елементів живлення, ртутних ламп тощо. На ці цілі в міському бюджеті передбачено 8,5 мільйона гривень, але поки що виділили лише 2 мільйони. Думаю, що решта суми теж буде виділена, оскільки ми плануємо завершити створення проекту вже у четвертому кварталі поточного року. Тоді й почнемо збирати елементи живлення. Ця тема наболіла — їй уже близько 20 років. Досі наші відходи збирали «незрозумілі» фірми і возили до Харкова на переробку. Але тепер у нас повинні з’явитися власні можливості для утилізації небезпечних відходів. Тим більше, що в Дніпропетровську однією з приватних компаній будується перший в Україні завод з безвідходної переробки акумуляторів.

Анатолій ПАВЛОВ, перший заступник міністра регіонального розвитку і ЖКГ Криму:
— У Криму, на жаль, немає підприємств, які займалися б збором та утилізацією батарей типів АА й ААА та інших, які використовуються для живлення ліхтариків, приймачів, плеєрів, диктофонів і подібної апаратури. Причому у нас є підприємства, які збирають і утилізують великі автомобільні акумулятори, і вони, напевно, могли б утилізувати й маленькі батареї, проте налагодити їх збір — доволі морочлива й нерентабельна справа. Я думаю, що це завдання майбутнього, коли буде налагоджено системну схему збору по всьому Криму всіх побутових відходів, скла, металів, пластмас, тоді буде реальна можливість збору й маленьких батарей та акумуляторів.

Підготували Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ, Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир, Микола СЕМЕНА, Сімферополь

Газета "День", №32, четвер, 23 лютого 2012