У пошуках чогось більш-менш пристойного моя сестра виявила Содасан, яким ми доволі довго користувалися. Вона перейшла на якийсь, здається, італійський засіб, який купує в каністрах по 5 літрів.
У мене, можливо, через тривале використання Содасану почав розвиватися якийсь дерматит, тому відмовилася від їхніх засобів.
Почала експериментувати. Засоби були і тверді (мило), і порошкові, і рідкі.
Бути також спроби варити мильні горіхи. Виходить непоганий мийний засіб, який, на жаль, дуже швидко скисає, складно весь використати.
Отже, зараз завдяки подругам із Зеровейст Львів я перейшла на рідкий засіб від planta.eco (придбаний в Комірці, ковпачок з якоїсь старої пляшки, їх я завжди використовую знов і знов). Крім того, зараз активно використовую мило для кухні (дякую luffa.store!) і звикаю до мила в джутовій мочалці.
Соду і гірчицю саму по собі мені незручно використовувати просто через те, що не придумала для них якоїсь тари, щоб можна було пересипати і витрушувати. Хоча до соди зараз ставлюся обережно. До речі, сода в Ашані в паперовому пакуванні за нормальні гроші була для мене відкриттям (у Комірці соди тоді не було).
Милом користуватися найзручніше, хоча в мочалці-кишеньці воно у мене швидко зникає.
Те, що писала в попередньому пості: якесь мило чи піна не мають бути основними засобами, а лише допоміжними. Найчудовіший засіб для посуду, особливо для жирного, який я будь-коли використовувала — це пісок. Але не вдома :)
Немає коментарів:
Дописати коментар