Життя в світі одноразових речей

Чи пригадуєте, з чого ми починали розмову у #marathon_triphilon?

З одноразових речей. З предметів, які ми викидаємо одразу після використання. І при тому основний наголос був на трьох принципах: відмовтеся, замініть багаторазовим еквівалентом; зменшіть використання того, від чого не можна відмовитись; використовуйте повторно те, що можливо. Це, власне, відповідає першим трьом принципам, сформульованим засновницею руху безсмітництва (zerowaste) Б. Джонсон.

Хочу ще раз привернути увагу до явища одноразовості.

Одноразові речі створені начебто для того, щоб полегшити нам життя. Разом з тим накопичення їх лише життя ускладнює — не лише нам, а й іншим істотам.

Є ще один бік цього явища — моральний. І він має багато аспектів.

1. Одноразове нівелює цінність речей. Щоб легко було викинути предмет після одного використання і купити наступний, його треба зробити дешевим. Часто за дешевизною стоїть і втрата якості, і негуманне поводження з людьми чи тваринами. Найпростіше: кожен із нас лаявся в магазині, коли закладав товар в поліетиленовий мішечок, а мішечок при тому рвався. І доводилося брати два. Або й три. Ненадійні. Але ж нічого не коштують!

Аргумент "це ж безкоштовно" завжди був першим у жіночок на базарі, які дивувалися, що я відмовляюся від "сміття". Чи справді безкоштовно? Адже продавець чи пакувальник їх таки купив і додав ці витрати до ціни товару.

2. Одноразове привчає нас викидати.

Якщо можна викинути дешевий предмет, то чому не можна трошки дорожчий? Якщо можна викинути банку від йогурту, чому не можна і сам йогурт не доїсти? Знайомий колись спілкувався з чоловіками, які харчувалися викинутими харчами. Казали, багато делікатесів можна знайти у міських смітниках... 

А скільки речей люди викидають після першої протертості, маленької дірочки чи відламаної детальки! 

3. Одноразове відівчає від щоденного догляду за собою. 

Розумію, тут більшість запротестує, але прикладів аж надто багато.

Наприклад, усім знайомв анекдоти про невипрані шкарпетки. У час мого побуту у Варшаві 2002 року з жахом почула про ринок, де можна купити "одноразові" китайські шкарпетки: поносив і викинув. І нічого не переш. Приблизно в той самий час ми здали тітчину квартиру. Там мешкала сім'я: китаєць, його дружина Оксана, українка з Київщини, і двоє малих дітей. Коли вони виселились, ми прийшли навести порядок. І були вражені: весь простір під ванною був заповнений використаними дитячими підгузками та брудною білизною. Дорослою, жіночою. Українська молода жінка, не пиячка і не наркоманка, настільки не дбала про себе, що не прала своїх трусів. Про дітей теж не особливо дбала, як ми згодом довідалися.

4. Одноразове ускладнює людські стосунки.

Уявіть собі: вас із дітьми запрошено на день народження дочки ваших друзів, що живуть неподалік. Ви з дітьми готуєтесь, вибираєте подарунок, оформляєте. Через якийсь тиждень ви виносите своє сміття і помічаєте серед викинутих речей подароване на святі. Не конче саме ваш подарунок, може, інші речі, одні цілком нові і справні, інші вже зламані. Що ви скажете дітям? Як поведетеся з цією сім'єю? А якщо врахувати, що дарування — частіше церемонія передавання непотрібних речей у красивих обгортках, природно, що до подарунків часто ставляться як до сміття.

5. Одноразове ускладнює виховання і формує тип громадянина-споживача.

Дитині, яка звикає до того, що безліч побутових предметів викидається, дуже складно пояснити справжню вартість речей. У споживацькому суспільстві виростають люди, які очікують, що все прийде само по собі, шукають легких грошей і легких стосунків, не розуміють і не хочуть розуміти ніяких обов'язків і відповідальності. Тоді зникають поняття сімейних реліквій чи історичних цінностей.

6. Споживацька свідомість знецінює фізичну працю.

Навіщо садити квіти на цвинтарі, коли можна принести штучні, встромити в землю і «не мучитись»? Для чого сусід весь час ремонтує свою машину — хіба не легше купити нову? Навіщо вирощувати телят (знаєш, як то коло них народитися треба?!), легше гнати самогонку — гроші завжди будуть. І при тому нарікати на пияків і злодіїв у селі, а найбільше — на «молодь». Чого це він узявся розводити кози і робити сири? Хоче показати, що кращий за нас? А може, він з міста приїхав, бо його там поліція розшукує? Навіщо реставрувати якісь там побляклі старовинні фрески чи дерев'яні конструкції храму, коли все це можна дешево і швидко замінити яскравими акриловими фарбами і пластиковою вагонкою?

Хтось скаже, що я перегинаю, що всі ці явища були й раніше. Можливо. Але прошу: перед тим, як брати до рук те, що «дурно роздають», подумайте: скільки я цим користуватимусь? А перед тим, як відправити щось у смітниковий контейнер, зупиніться на одну мить і спитайте себе: може, це ще корисне?