Пост 2 з серії #липеньбезпласти (продовження)
Речі зазвичай служать мені довго. Ремонтуються,зашиваються, чистяться, аж поки не перестають цілком триматися купи. А коли перестали, постає питання: що далі? Бо маршрут «контейнер — сміттєвоз — звалище» — м'яко кажучи, не варіант.
Набагато кращий варіант — переробити. Якщо відомо, з чого річ виготовлена, — шукаємо, де це можна зробити. Якщо природного походження, можна відправити в компост. Торік чула історію про черевики, що їх з'їли хробаки у компості. Молодці хробаки.
Але чи знаємо ми, з чого складається сучасне взуття? Ну, верх — шкіра. Чи замінник. А з чого він? А підошва? Каучук? Поліуретан? ПВХ? Чи хтось колись бачив сертифікати на взуття, де було б усе чесно сказано?
Люди назвуть вам третій шлях: кинути в піч. Тільки ось тут потрібно дещо знань фізики і хімії, щоб зрозуміти, що є речовини, які горять (внаслідок горіння утворюється тепло, виділяється дим, залишається зола), є речовини, які плавляться (внаслідок нагрівання до дуже високих температур переходять в інший стан). Є речовини, які вибухають. Щоб пхати будь-що в піч, бажано наперед знати, що пхаєш і що станеться. Людині, аби переконатися в наявності невидимих мікрочасток чогось у повітрі чи у воді, знадобляться експерименти різної складності, мікроскопи і лабораторії. На жаль, в побуті це здебільшого неможливе, а освіченість населення залишається на дивному рівні, що виразно видно зараз: нема ніякого віруса / мікропластику / діоксину / ще чого завгодно, бо «я його не бачу».
Є ще четвертий шлях, якщо все інше не працює: високотемпературне піролізне спалювання. Це трохи не те, що піч (ґуґліть). Метод не дуже доступний пересічним громадянам, але визнаний у світі. В інтернеті можна знайти відеоролики, як різні умільці за допомогою піролізу в саморобних установках перепалюють різні рукотворні штуки, отримуючи газ і бензин (не повторюйте!). Більшість із тих умільців виглядають відчайдушними експериментаторами, бо частину результатів можна передбачити теоретично.
Отже, в Україні є компанія, яка займається цим професійно. Зайдіть на сайт ER-tec, там дуже багато інформації!
Набагато кращий варіант — переробити. Якщо відомо, з чого річ виготовлена, — шукаємо, де це можна зробити. Якщо природного походження, можна відправити в компост. Торік чула історію про черевики, що їх з'їли хробаки у компості. Молодці хробаки.
Але чи знаємо ми, з чого складається сучасне взуття? Ну, верх — шкіра. Чи замінник. А з чого він? А підошва? Каучук? Поліуретан? ПВХ? Чи хтось колись бачив сертифікати на взуття, де було б усе чесно сказано?
Люди назвуть вам третій шлях: кинути в піч. Тільки ось тут потрібно дещо знань фізики і хімії, щоб зрозуміти, що є речовини, які горять (внаслідок горіння утворюється тепло, виділяється дим, залишається зола), є речовини, які плавляться (внаслідок нагрівання до дуже високих температур переходять в інший стан). Є речовини, які вибухають. Щоб пхати будь-що в піч, бажано наперед знати, що пхаєш і що станеться. Людині, аби переконатися в наявності невидимих мікрочасток чогось у повітрі чи у воді, знадобляться експерименти різної складності, мікроскопи і лабораторії. На жаль, в побуті це здебільшого неможливе, а освіченість населення залишається на дивному рівні, що виразно видно зараз: нема ніякого віруса / мікропластику / діоксину / ще чого завгодно, бо «я його не бачу».
Є ще четвертий шлях, якщо все інше не працює: високотемпературне піролізне спалювання. Це трохи не те, що піч (ґуґліть). Метод не дуже доступний пересічним громадянам, але визнаний у світі. В інтернеті можна знайти відеоролики, як різні умільці за допомогою піролізу в саморобних установках перепалюють різні рукотворні штуки, отримуючи газ і бензин (не повторюйте!). Більшість із тих умільців виглядають відчайдушними експериментаторами, бо частину результатів можна передбачити теоретично.
Отже, в Україні є компанія, яка займається цим професійно. Зайдіть на сайт ER-tec, там дуже багато інформації!
Немає коментарів:
Дописати коментар