Такі слова мали б прозвучати, коли вам намагаються втулити щось зовсім вам непотрібне. На фото чай за 1 копійку: до кожного мого замовлення магазин додавав мені чай.
Але часто ми не відмовляємося, хоч це наше природне право. Чому? Можливо, спрацьовує магічне слово «подарунок». Можливо, не хочемо сперечатися. Ну, нехай, спробую, раптом мені підійде. Зрештою, що таке одна копійка / одна гривня / скількись ще? Ну, хай буде...
Колись, в радянський час, де діяла так звана «планова економіка», непотрібні речі запихали людям примусово, це називалося «в нагрузку». Інакше потрібний вам товар не продавався. Приходите ви в книгарню і радісно з'ясовуєте, що на полиці стоїть томик Гоголя, який ви давно шукали. А продавець вам каже, що до цього томика ви зобов'язані купити брошуру про будівництво корівників. Інакше вам не продадуть Гоголя, а отой чоловічок в черзі, у плетеній шапці і в окулярах, уже наготував потрібну суму на обидві книжки. Затримувати ж чергу — не годиться.
Зараз не ті правила. Зараз покупець визначає, купувати йому чи ні. Припустімо, ви купуєте павербанк, а вам радісно повідомляють, що в магазині акція, тож кожному покупцеві пропонуються подарункові набори: змінні мішки для порохотяга, харчова плівка і масажні мочалки для правої і лівої ноги.
— Але мені цього не треба! А порохотяг у мене взагалі з водяним фільтром!
— Ну, комусь подаруєте, це ж лишень 28,59!
Ні. Я вирішую, це мій простір, мої гроші, мої друзі, врешті. Не хочуть продавати просто один павербанк — до побачення, є інші магазини.
Чи можна змінити політику магазину чи продавця? Можна. Якщо не мовчати. Маленька крамниця швидше вас почує, велика мережа вирішить, що, може, інший таки купить. Але якщо так не продається і дурно не беруть — щось не так із тим товаром.
Отож, не несім додому те, що нам непотрібне, що займатиме наш простір і перетвориться на наше сміття. Зменшимо споживання — змусимо зменшити виробництво.
Немає коментарів:
Дописати коментар