неділя, 25 червня 2017 р.

Жити без сміття. Чи можливо це?

Я давно нічого не писала в цьому блозі. Нічого дивного: з одного боку стримує завантаженість іншими різними справами, з іншого боку — з’явилося багато людей та ініціатив, які роблять це професійно, краще за мене, регулярно. Колись цього не було. Треба було інформацію визбирувати маленькими шматочками, щоб привертати увагу людей до проблеми, якої вони вперто не хотіли бачити.

Про Грибовичі (колись на мої фотки 2003 року люди писали: а нащо це постити? що такого?), які забрали чотири життя, про завалений сміттям Львів, про інші міста і громади, які таки почали чухати потилиці написано вже й перенаписано. Але здебільшого це пустопорожні балачки чи політичні обвинувачення, які нічого не змінюють.
Цієї зими (2016/17) носилася з ідеєю прокламації до сусідів, основною думкою якої мав би бути заклик до змін у житті. Щось на зразок комп’ютерної гри: уявіть собі, що від сьогодні ви втратили можливість виносити своє сміття поза межі квартири. У вас лишається тільки каналізація. Все решта функціонує у звичному режимі: робота, школа, магазини... Але без можливості викидати сміття. Пригляньтесь до свого побуту, порадьтеся з рідними: як довго ви зможете так прожити? Чи треба щось докорінно змінити?
Прокламація реалізована не була з якихось там причин, а сама я в часи найбільшої кризи намагалася спорожняти смітник раз на два тижні і тільки туди, де немає куп і гір. Вдавалося.
І ось три тижні тому мені запропонували доєднатися до проекту ФБ-спільноти Zero Waste Lviv під назвою "за 21 день до Zero Waste".
Ось так це виглядало.
Я не одразу зрозуміла формулювання назви :), а коли зайшла ще раз, усвідомила, що це такий онлайн-тренінг і що треба щодня брати участь!
Сьогодні останній день проекту. На самому початку і в самому кінці нам запропонували однакове опитування. Мій первісний результат був "новатор", сьогодні я "герой", з чим не особливо погоджуюся: просто за час тривання проекту зрозуміла, що вкладалося в зміст деяких питань.

Що я досягла за ці три тижні?

  • Шукала для себе відповідь на питання "де подіти органіку". Так і не знайшла досі:: всі рішення спрямовані на людей, що мають власний сад, дачу, село чи прекрасний колектив, де гуртом складають харчові відпадки для утворення біогумусу чи компосту. Можливо, мені треба бути наполегливішою, організувати навколишніх пенсіонерів і теж встановити ящик... Але поки ні на що не наважилась і просто на самоті складаю шкірки в відеречко.
  • Придбала дерев’яну зубну щітку. Тішусь як жовнірський сінник :)
  • Витягла зі сховку і підготувала для здавання в утилізацію білі мішечки-маєчки. Їх реально у Львові беруть.
  • Виробила звичку оглядати тару в пошуках маркування, який це конкретно пластик. Відібрала весь PP, перемила, склала і знаю куди понесу. Примітила, які ще у мене типи пластику є і що вартує з ним зробити.
  • Почала ходити в магазин зі шматяною торбинкою (не з екоторбою, в якій понесу покупки додому, це само собою!, а з торбинкою, в якій можна зважити помідори, наліпити дурну наклейку зі штрихкодом, вручити пані на касі і урочисто оголосити "можете це викинути!"). Інші етикетки теж почала клеїти на ту саму торбинку (на випадок, якщо торбинка тільки одна, а сипких товарів купуєш декілька і береш в магазині їхній мішечок — щоб потім не довелось віддирати, відмивати чи вирізати папірець з пластику).
  • Запхала в наплечник термогорня і щодня ношу з собою, коли їду в центр. Це так на випадок, якщо я в якійсь точці раптом захочу купити напій, а у них одноразові склянки. Халепа: за тиждень так і не скористалась. Може колись...
  • Почала помічати людей, які поводяться подібно. Сьогодні в "Пузатій хаті" пані брала з собою дві порції супу в свої баночки. Подумки сказала пані, що вона молодець. Тільки подумки.
  • Не перестала огризатися на базарі на пропозицію дати мені мішечок безкоштовно. Аргументів порівняно з 2008 роком суттєво побільшало, продавців, які опираються, суттєво поменшало, але все одно трапляються курйози. Два типи булок в один мішечок. Продавчиня протестує: "Ця шарлотка солодка, як я покладу на неї пиріг, він солоний!" — "Пані, то ж не Ви їстимете, а я, то яка Вам різниця? От я так хочу — і все!"
  • Зрозуміла, що маючи смартфон, можна платити онлайн, не торкаючись грошей і не отримуючи чеки чи квитки. Даруйте, але мої телефони поки що працюють або підлягають ремонту, нового мотлоху купувати не збираюся. Хіба аж сильно припече. (Це також один з принципів ZeroWaste: купувати те, що конче необхідне, щоб потім не сушити собі голову, куди подіти зайве).

Отож. Кожен з нас може зробити над собою більші чи менші зусилля і перестати утворювати зайве сміття. Тобто звести до мінімуму те, що доведеться викидати. Хочете долучитися? Можете розпочати негайно самотужки, можете почекати чергового проекту, коли інші, досвідченіші, вам допоможуть. Можете вподобати спільноту ZeroWaste, дослідити сайт http://nowaste.com.ua/, знайти мапу з пунктами прийому вторсировини для свого міста. Або створити самостійно таку мапу, чим допомогти іншим — технології тепер всі доступні.
Але робіть щось.
Бо в тому, що Львів завалений сміттям, не винен ані "виключно Садовий", ані "виключно Гройсман", ані "виключно Порошенко", ані "виключно дід з другого під’їзду", ані СССР, який лишив нам у спадок сміттєзвалища, ані глобалізоване суспільство, яке змушує жити в одноразовому світі. Це відповідальність кожного з нас. Від того, чи вміємо ми бути свідомими, вдумливими споживачами, залежить наше майбутнє. Це без патетики. Це правда.

Дописати коментар