понеділок, 31 липня 2017 р.

Інтелектуальне сміття, або терор фільмами

Родина (мама, тітка, себто я, і дві дівчинки віком 4,5 і 1) їхала з України в Італію автобусом компанії Львівінтуртранс. Двома місяцями раніше їхали в протилежному напрямку тим самим рейсом. Наразі це єдиний доступний спосіб добирання, всі варіанти розглянуті, всі недобрі.


Перевізники (не лише Львівінтуртранс) регулярно влаштовують пасажирам терор. Терор фільмами. Наскільки я розумію, частина пасажирів не усвідомлює або не хоче усвідомлювати усього жахливого негативного впливу фільмів на них. Деяким вже пізно щось усвідомлювати, дехто наче й розуміє, але вже не може опиратися ("Нє, хай грає, інтересний же фільм, мені наравицця"). І мене, власне, не обходить їхнє душевне і психічне здоров’я. Але здоров’я дітей мене обходить. 

За останні два роки в автобусі мені довелось бачити / чути серіали чи окремі фільми (назв не знаю, вони можуть бути умовними):

  • "Суррогатная мать" (Інтернет пише, що вірменського виробництва. Дуже багато насильства, включно з насильством проти малолітніх дітей, ненароджених дітей і матерів. Я з жахом намагалась уявити, як би до цього фільму поставилась наша ніжна дівчина, яка чекала на народження сестрички, яка не сприймала будь-якого насильства, навіть уявного, і плакала від того, що у пісні "ангелята збудили діток", яка до материнства ставиться — без перебільшення — як до святості); 
  • "Чесний бандит Міша Матвєєв" (парубок з розкуркуленої родини їде в місто шукати долі і потрапляє в кубло злодіїв, багато разів сидить. Особливість фільму в тому, що ім’ям "Михаил Матвеев" названо персонажа, який має створити враження позитивного, натомість історія знала реальну особу з таким іменем — чекіста, професійного ката, який виконував смертні вироки у Сандармоху. Навмисне це зроблено чи випадково, не знаю, але оскільки російський кінематограф — інструмент тиску на маси, думаю, навмисне. Зайво згадувати, що в фільмі фігурує негативний українець); 
  • якась пародія на Президентські вибори в Україні — продукт чи то "95 кварталу", чи ще кого. Очевидно, російською мовою і частково суржиком; 
  • кілька фільмів раннього Челентано (доволі багато сексуальних сцен, яких діти ще не розуміють); радянські комедії типу "Діамантової руки". 

Решту, на щастя, вже забула.

Цього тижня "Львівінтуртранс" вирішив розважити пасажирів серіалом "Цвєт черьомухі". Перед серіями траплялась реклама телеканалу "Україна" (всім відомо чийого), з чого випливає, що це вони притягнули продукт на український ринок. Фільм про безконечну кількість нещасливих кохань. Події розвиваються в російському селі (чи то пак колгоспі) 1960-х років на тлі якогось божевільно-романтичного етнографізму приблизно середини XIX століття. Всі закохані "в кого не слід", живуть в суцільних чварах, алкоголізмі, плітках. Всі страждають, хтось намагається покінчити з життям, хтось втекти. Ймовірно, за сценарієм все це мало бути надзвичайно зворушливою мелодрамою — не знаю.

Як реагують на фільми діти?

Коли старшій було 3 роки (меншої ще не було), вона сприймала кіно як сторонній шум. Цей шум дуже її нервував, і якщо до фільму спокійно сиділа в кріселку, бавилась, малювала, спала, то фільм просто розладнував увесь її спокій. І наш, відповідно, теж.

Коли їй було 4,5 роки, а екран виявився просто над головою, пробувала це кіно дивитися. Очевидно, дитина не може критично оцінити, що там воно відбувається.

В тому ж віці, але екран був доволі далеко — фільм знову перетворився на дратівливий шум (принаймні, я так сподіваюся).

Молодша в рік просто нервувалася: неспокійно спала, часом плакала, не хотіла сидіти, просила маминого молочка. Добре, що є молочко, бо смоктання реально протидіє подразнику.

Як перевізник влаштовує терор?

Фільму неможливо уникнути. Чи практично неможливо.

  • Перше (і головне) — це політика компанії-перевізника. Дуже давно, коли доводилось їздити "Автолюксом", намагалась боротися зі стюардесою, але на всі вимоги дівчина (іноді мало не зі сльозами на очах) відповідала "Це моя робота — включити пасажирам фільм!"); 
  • вибір фільмів просто вражає... Не вважаю, що внаслідок війни з Росією всі мали несподівано порозумнішати, так само як не вважаю львів’ян чимось розумнішими за інших (нехай вибачають), але справді — після трьох років війни запихати в людей, які певний час від тебе залежні, пардон, російське лайно найнижчої проби — це, як на мене, цинічно; 
  • запропонувати власний фільм не виходить. Бо серіал зі 100+ шматків забезпечує тебе на всю дорогу, а якесь хороше кіно — лише на 2-3 години, потім доведеться знову щось вмикати-вимикати. До того ж, невідомо, що там у пасажира за носій чи формат, найпростіше сказати "у нас таке не грає"; 
  • голосники, розташовані над кожним сидінням, не регулюються. Є автобуси, де можна стишити звук чи вимкнути конкретно над твоєю головою. В автобусах компанії "Львівінтуртранс" звук в колонках не регулюється ніяк, затички для вух чи пов’язки на очі не видають; 
  • фільм вмикається здебільшого ввечері, коли пасажири втомлені і хочуть спати. Спати сидячи не кожному вдається, а тут, коли хочеш розслабитися, на мозок навалюється агресивний потік інформації, якою б вона не була; 
  • оскільки в автобусі темно, екрани мигають, мерехтять і, відповідно, негативно впливають на зір; 
  • поки людина, яка вмикає кіно, налаштовує його, можуть бути несподівані звукові вибухи — то занадто голосно, то обривається і після кількох секунд тиші вмикається знову, то шипить чи видає інші шуми. Як "чудово", коли саме в цей момент на руках засинає дитина, якій рочок! 

Ми були дуже втомлені цією дорогою. Першу ніч всю витратили на переїзд кордону (9 годин в Чопі — дев’ять! — очевидно, спати неможливо). Через затримку в черзі поїздка сильно затягнулася, вся дорога зайняла 40 годин! Нормально другої ночі в автобусі мало б не бути, але вона була. І ось всю другу ніч над нами знущалася "Черьомуха". Хтось із водіїв змилосердився і близько 3 чи 4 ранку (не пам’ятаю точно) цей жах вимкнув.

Сил іти на переговори з водіями, щось пояснювати чи дискутувати просто не було. Було дике бажання спати, навіть попри кіно, але через якихось 15 хвилин ти знову прокидався, а мозок з новою силою налаштовувався на сприйняття, як ти його не переконував, що це йому не треба. Досі в підсвідомості лунає пісенька "Женіх у варот" — питання: нащо вона мені там і як її позбутися?

Може, це смішно, але пасажири, які їхали тим самим автобусом у зворотньому напрямку, також мусили дивитись "Цвєт черьомухі"...

Звичайно, я відкладу справи і поїду в офіс компанії, щоб залишити скаргу. Іншим компаніям також лишала скарги у різних формах. Але тут потрібен тиск великої кількості людей, бо поки знайдеться хоч одна пасажирка, яка скаже "Хай іграє, воно ж інтересне", ця муть "гратиме".

Розумію, що найкращим кроком було б відмовитися від послуг конкретної компанії, але інших варіантів у нас поки що нема. Поїзд-привид "Москва - Ніцца" нас, як не дивно, не задовольняє, як і відсутні лоукости чи звичайні авіарейси з кількома пересадками по всій Європі...

П.С. Якщо хтось, прочитавши цей текст, кинеться дивитись згадані фільми, то я за це не відповідаю.

Немає коментарів: