Григорій Яблонський з Одеси ввійде в історію як автор афоризмів, рівних за глибиною творчому колективу братів Жемчужникових і Олексія Толстого.
Юліус Фучик вже занесений в золоту книгу журналістики за останній репортаж про власну смерть.
Моя ж скромна персона сподівається лише на милість читача й на адекватне сприйняття цих рядків. Отже, жодної політики. Правда і нічого крім правди.
Спочатку свіжий випадок, що про нього розповів зовнішній експерт Міністерства охорони здоров’я України С.М.Гордієнко.
В 2004 році з України в австрійську клініку “Рудольфінерхаус” надійшов пацієнт 1954 року народження з симптомами і лабораторними даними, що не вміщалися в будь-яку клінічну картину навіть недостатньо вивчених і рідкісних захворювань. Картина прояснилася лише за три місяці. 11 грудня 2004 року директор клініки Міхаель Цимпфер і доктор Микола Корпан заявили на прес-конференції про завершення праці над аналізами крові. Не залишилось жодних сумнівів, що йшлося про спробу отруєння диоксинами. В крові і тканинах пацієнта було зафіксовано концентрацію диоксину, що в 6000 разів перевищувала показники норми.
Заради об’єктивності клініка “Рудольфінерхаус” проводила діагностику спільно з клініками Великобританії, Франції і Німеччини, запросила відомих спеціалістів з інших медичних закладів Австрії. Чому так довго не могли встановити правильний діагноз? По-перше, симптоми захворювання і результати аналізів, особливо в перші дні захворювання, не вміщалися в рамки цивільної медицини, по-друге, вийти відразу на диоксиновий слід не було можливим, бо це було перше в історії застосування диоксинів для отруєння, а на “просіювання” всіх відомих потенційно отруйних речовин, яких нараховують тисячі, був потрібний час. Відомий британський токсиколог Джон Генрі був в числі перших, хто, вивчивши фотографії пацієнта, висунув припущення, що потрібно шукати диоксини.
Що таке диоксини і звідки вони беруться
Ще один витяг з праць цього ж експерта. Наперед перепрошую за так довгу цитату, але без неї неможливо оцінити катастрофу, що насувається.
“Диоксини — це суперекотоксиканти, що належать до І класу токсичності, поступаються силою дії тільки ботуліновому, правцевому і дифтерійному токсинам і отруті кураре. Один з диоксинів — TCDD — отруйніший за ціаністий калій в 67 тисяч разів, за стрихнін — в 500 разів. Диоксини — унікальні речовини, представлені сімейством з багатьох сотень інертних хлоромістких сполук з періодом напіврозпаду від декількох місяців до десятків років. Вони руйнуються при температурі вищій 1 250 градусів, при зниженні температури здатні до ресинтезу, стійкі до кислот і лугів (без каталізатора), до вологи і замороження. Одне слово, вони в вогні не горять і в воді не тонуть.
Диоксини не біотрансформуються в організмі, природа не має ферментів, які їх руйнують, тому що до 1930 року вони в природі не існували. Їх не знайшли в тканинах ані єгипетських, ані індійських мумій, проте тепер їх знаходять всюди, навіть в антарктичному льоді. Вони є у всіх без винятку продуктах харчування, особливо їх багато в молочних і м’ясних продуктах. У зв’язку з цим запроваджене нове поняття “диоксиновий фон”, який в ряді країн наблизився до гранично допустимого рівня, за межами якого починається тотальне хронічне отруєння.
Враховуючи період інтенсивної обробки землі з підвищеним ДДТ, гербіцидами та іншими інсектицидами, відсталі промислові технології, низькі показники кліткового імунітету в українців, можна припускати, що диоксинова проблема актуальна для нашої країни. В більшості розвинутих країн світу прийняті відповідні національні програми, в нас про це навіть не говорять.
Диоксини — універсальні кліткові отрути, споріднені з клітковими рецепторами і ключовими ферментами та гормонами. Вони пригнічують імунітет, провокують появу злоякісних пухлин, пришвидшують процеси старіння, порушують репродуктивні функції в чоловіків і жінок та спричиняють виникнення рідкісних потвор, призводять до накопичення генетичних порушень, що передаються через кілька поколінь.
Диоксини переважно акумулюються в жировій тканині, де їх концентрація перевищує рівень в крові в 300 разів, в шкірі і печінці — відповідно в 30 і 25 разів. В фекаліях і жовчі при гострому отруєнні їх у два рази менше, аніж в крові, сеча не становить жодної діагностичної цінності, тому що рівень вмісту диоксинів в ній становить 0,00005 від рівня в крові.
Диоксини ніколи не виробляли спеціально, вони є постійними супутниками низки технологій при виробництві паперу, пластмас, у кольоровій металургії, нафтохімії. Основними “джерелами” вважаються сміттєспалювальні заводи, навіть за наявності сучасних каталітичних і сорбіційних вловлювачів, а також пожежі, в яких згоряють пластмаси, продукти нафтохімії і автомобілі, що працюють на етилованому бензині. Хлоровані води і м’ясні продукти, оброблені консервантами (згадайте шумиху п’ятилітньої давнини з курячими тельбухами), сприяють кумулятивному накопиченню диоксинів в організмі людини і хронічній інтоксикації. В основі феномену бельгійських “диоксинових курей і свиней” лежало годування тварин комбікормами, в які додавали рослинну олію, багаторазово використовувану в приготуванні картопляних чіпсів.
У більшості країн світу давно відмовилися від хлорування водопровідної води, замінивши його на безпечне озонування. Перед спалюванням сміття його сортують, видаляють пластмаси, що відправляють на повторну переробку.
Спалювання будь-яких комбінацій поліароматичних вуглеводів (ПАВ) і полівінілхлориду (ПВХ): гуми, поролону, лінолеуму, поліетиленової плівки, пластикового посуду і тому подібного — супроводжується викидом в атмосферу диоксинів та інших канцерогенів”.
Відомо, що в атмосферу щорічно потрапляє тільки 10 кг цієї отрути. Здавалося б, якийсь мізер. Але цієї кількості достатньо, щоби відправити до праотців все населення Америки і Росії.
Доктор Гордієнко пише, що до 30-х років двадцятого століття подібної напасті в природі не існувало. То що ж сталося в цей час?
Це була доба, коли вчені-безсрібники відійшли в минуле, і настав час вчених-бізнесменів, яскравим прикладом яких сьогодні є Білл Гейтс.
В той час вчений-хімік Лео Бейкленд винайшов перший синтетичний пластик. Свій винахід він продав за один мільйон доларів компанії Кодак. На отримані гроші Бейкленд з розмахом почав займатися новими дослідженнями. Його новий винахід — термореактивний пластик бакеліт — не горів, не кипів, не плавився, не розчинявся навіть в кислоті, що викликало нестримний захват колег і промисловців.
Промислове використання бакеліту зробило вченого мультимільйонером. Але за трагічною закономірністю правнук Бейкленда — Ентоні — в 1981 році позбавив себе життя за допомогою пластикової торбинки.
Дуже швидко вчені зрозуміли, що замінюючи елементи в хімічному ланцюжку, можна створювати речовини з різними властивостями. Так з’явилися акрил, целофан, тефлон, нейлон. І пішло-поїхало.
Сьогодні куди не глянь, потрапиш на полімер. Від одягу до мобільних телефонів, від двигунів для автомобілів до обгортки для цукерок. І всі ці 150 мільйонів тон щорічно продукованого пластику поступово збираються на поверхні Землі. Спалювати його не можна, але у дворах і міських звалищах вічним вогнем горить саме пластик, наповнюючи атмосферу і насичуючи громадян речовинами, набагато небезпечнішими за своїми властивостями за термоядерну чи нейтронну бомбу. З власної недбалості ми можемо не просто загинути самі, а й приректи на важке вимирання від деградації і фізичного каліцтва наших нащадків.
Морська дослідницька організація AMRF зробила звіт, в якому повідомляє, що вже четверта частина планети вкрита пластмасовим сміттям.
Пластикова пляшка — наочний приклад вбивчого впливу на людську цивілізацію. Її не можна використовувати вдруге, оскільки неможливо повторно стерилізувати. Перероблена вдруге пластикова пляшка втрачає твердість, що є причиною відмови промисловості брати її на вторинну сировину.
Зараз існують два напрямки вирішення пластикової проблеми: утилізація і утворення біопластмас, що підлягають природному розпаду.
Утилізація і повторна переробка пластмаси — задоволення дороге через сортування та енергоємність самого процесу. Навіть якби зненацька наше населення пройнялося всією відповідальністю цієї справи, для бізнесу вона “не варта вичинки”. Значить, турботи про рятування суспільства — справа рук самого суспільства. Окрім того, вище ми навели цитату з роботи лише одного вченого, а таких досліджень вже сотні. Переробка пластмаси приносить непоправну шкоду людини, довкіллю і усьому життю на Землі. Навіть якщо використовувати різноманітні вловлювачі, каталізатори та іншу хімію.
Створені сьогодні взірці біопластмас — це радше міф або маркетинговий прийом виробників. Це унаочнює історія хімічної корпорації Мобіл Хемікал. Додаючи незначну кількість крохмалю до пластикові пакетів, вона називала їх такими, що підлягають біорозпаду. В 1990 році відразу сім штатів Америки подали позов до суду проти Мобіл Хемікал за маркетингове шахрайство. Прокурор штату Нью-Йорк підсумував: “Переконання, ніби біорозкладаний пластик швидко зникає і корисний навколишньому середовищу, — казка. Корпорація Mobil знала це, але її це не зупинило”. У відповідь представник корпорації заявив: “Біорозклад — це маркетинговий інструмент. Він дозволяє споживачам добре себе почувати”.
Ось головна небезпека “біорозпадного пластику” — впровадження в свідомість людей корисності винаходу. Насправді, за дослідженнями Грінпіс, біопластик значно небезпечніший з точки зору екології, ніж пластик звичайний. Зігниває він через десять років тільки на 10%. Решта матеріалу розсипається на мікроскопічний пил, отруюючи зсередини рослини, тварин і землю.
У цитаті, яку я навів на початку цього матеріалу, доктор Гордієнко говорить, що у всій Європі, окрім України, прийняті державні програми для боротьби з наслідками пластикової чуми. Це так, у нас ще немає навіть закону. З середини 90-х років під приводом “придушення національного виробника” виробникам пластикової тари вдавалося уникати відповідальності за вироблюване ними отруйне сміття. У 1998 році держава вирішила узяти під свій контроль збір і переробку упаковки. Але вийшло це як завжди. Була створена державна кампанія “Укртарапереробка”, прибутки якої планувалося формувати за рахунок виробників тари. Проте тарифи кампанії стали більше схожими на податки. Через місяць після цього Кабмін знищив своє дітище.
Нарешті, в липні 2001 року Кабмін України видав постанову №915 “Про впровадження системи збору, сортування, транспортування, переробки і утилізації відходів як вторинної сировини”. З цією ухвалою ми й живемо сьогодні. Хоч і її намагаються скасувати таровиробники на тій підставі, що несправедливо тільки їм платити тарний збір державі. А контроль за використанням зібраних коштів та економічне обґрунтування розцінок відсутні. Таким чином, поки що в Україні відсутня загальна стратегія ставлення до пластикової упаковки. І, незважаючи на посилену пропаганду в ЗМІ, суспільство ще не усвідомило всієї небезпеки ситуації. Тому я пропоную нашим державним мужам розробити таку стратегію і тактику з цієї проблеми, яку зазвичай передбачають на випадок використання бактеріологічної і хімічної зброї масового знищення. Це — поки ми справді не перетворилися на один великий хоспіс.
Почнімо кожен з себе. Спробуйте відмовитися в магазині від зайвого целофанового пакету, в який вам ввічливо запаковують хліб, ковбасу. Купуйте речі і продукти тільки в екологічно чистій і природній обгортці. Як говорив Солженіцин, неучасть у злі рівносильна опору йому.
Микита Катков
http://h.ua/story/33926/
