Життя в світі одноразових речей

Чи пригадуєте, з чого ми починали розмову у #marathon_triphilon?

З одноразових речей. З предметів, які ми викидаємо одразу після використання. І при тому основний наголос був на трьох принципах: відмовтеся, замініть багаторазовим еквівалентом; зменшіть використання того, від чого не можна відмовитись; використовуйте повторно те, що можливо. Це, власне, відповідає першим трьом принципам, сформульованим засновницею руху безсмітництва (zerowaste) Б. Джонсон.

Хочу ще раз привернути увагу до явища одноразовості.

Одноразові речі створені начебто для того, щоб полегшити нам життя. Разом з тим накопичення їх лише життя ускладнює — не лише нам, а й іншим істотам.

Є ще один бік цього явища — моральний. І він має багато аспектів.

1. Одноразове нівелює цінність речей. Щоб легко було викинути предмет після одного використання і купити наступний, його треба зробити дешевим. Часто за дешевизною стоїть і втрата якості, і негуманне поводження з людьми чи тваринами. Найпростіше: кожен із нас лаявся в магазині, коли закладав товар в поліетиленовий мішечок, а мішечок при тому рвався. І доводилося брати два. Або й три. Ненадійні. Але ж нічого не коштують!

Аргумент "це ж безкоштовно" завжди був першим у жіночок на базарі, які дивувалися, що я відмовляюся від "сміття". Чи справді безкоштовно? Адже продавець чи пакувальник їх таки купив і додав ці витрати до ціни товару.

2. Одноразове привчає нас викидати.

Якщо можна викинути дешевий предмет, то чому не можна трошки дорожчий? Якщо можна викинути банку від йогурту, чому не можна і сам йогурт не доїсти? Знайомий колись спілкувався з чоловіками, які харчувалися викинутими харчами. Казали, багато делікатесів можна знайти у міських смітниках... 

А скільки речей люди викидають після першої протертості, маленької дірочки чи відламаної детальки! 

3. Одноразове відівчає від щоденного догляду за собою. 

Розумію, тут більшість запротестує, але прикладів аж надто багато.

Наприклад, усім знайомв анекдоти про невипрані шкарпетки. У час мого побуту у Варшаві 2002 року з жахом почула про ринок, де можна купити "одноразові" китайські шкарпетки: поносив і викинув. І нічого не переш. Приблизно в той самий час ми здали тітчину квартиру. Там мешкала сім'я: китаєць, його дружина Оксана, українка з Київщини, і двоє малих дітей. Коли вони виселились, ми прийшли навести порядок. І були вражені: весь простір під ванною був заповнений використаними дитячими підгузками та брудною білизною. Дорослою, жіночою. Українська молода жінка, не пиячка і не наркоманка, настільки не дбала про себе, що не прала своїх трусів. Про дітей теж не особливо дбала, як ми згодом довідалися.

4. Одноразове ускладнює людські стосунки.

Уявіть собі: вас із дітьми запрошено на день народження дочки ваших друзів, що живуть неподалік. Ви з дітьми готуєтесь, вибираєте подарунок, оформляєте. Через якийсь тиждень ви виносите своє сміття і помічаєте серед викинутих речей подароване на святі. Не конче саме ваш подарунок, може, інші речі, одні цілком нові і справні, інші вже зламані. Що ви скажете дітям? Як поведетеся з цією сім'єю? А якщо врахувати, що дарування — частіше церемонія передавання непотрібних речей у красивих обгортках, природно, що до подарунків часто ставляться як до сміття.

5. Одноразове ускладнює виховання і формує тип громадянина-споживача.

Дитині, яка звикає до того, що безліч побутових предметів викидається, дуже складно пояснити справжню вартість речей. У споживацькому суспільстві виростають люди, які очікують, що все прийде само по собі, шукають легких грошей і легких стосунків, не розуміють і не хочуть розуміти ніяких обов'язків і відповідальності. Тоді зникають поняття сімейних реліквій чи історичних цінностей.

6. Споживацька свідомість знецінює фізичну працю.

Навіщо садити квіти на цвинтарі, коли можна принести штучні, встромити в землю і «не мучитись»? Для чого сусід весь час ремонтує свою машину — хіба не легше купити нову? Навіщо вирощувати телят (знаєш, як то коло них народитися треба?!), легше гнати самогонку — гроші завжди будуть. І при тому нарікати на пияків і злодіїв у селі, а найбільше — на «молодь». Чого це він узявся розводити кози і робити сири? Хоче показати, що кращий за нас? А може, він з міста приїхав, бо його там поліція розшукує? Навіщо реставрувати якісь там побляклі старовинні фрески чи дерев'яні конструкції храму, коли все це можна дешево і швидко замінити яскравими акриловими фарбами і пластиковою вагонкою?

Хтось скаже, що я перегинаю, що всі ці явища були й раніше. Можливо. Але прошу: перед тим, як брати до рук те, що «дурно роздають», подумайте: скільки я цим користуватимусь? А перед тим, як відправити щось у смітниковий контейнер, зупиніться на одну мить і спитайте себе: може, це ще корисне?

Штуки для кухні, яких я не купую

Таких речей може виявитися багато, тут показую лише очевидні для мене.


Для  мене трубочка — приклад винятково успішного маркетингу. Дуже часто твердять, що трубочки потрібні дітям. Оскільки я безпосередньо спостерігала двох малих дітей і процес опанування цього предмета, сміливо кажу: дітям — непотрібні. Пити з трубочки — це зовсім не те саме, що пити з материнських грудей, це складно навчитися. Дитина опановує це вміння після вміння дути. І в трубочку зазвичай дмухає, виходить непогана розвага. Власне, задля цих фізичних дослідів у мене й лежить в шухляді в кухні безліч років оці дві трубочки, що на фото зліва.

Трубочка може стати зручним предметом, коли ви доглядаєте за хворим, який не може вставати і їсти самостійно. Але лише поки хворий при свідомості. Інакше поїтимете тільки з ложечки і дуже повільно.

Трубочка може захищати зубну емаль від впливу агресивних чинників. Наприклад, грейпфрутові свіжовитиснені соки рекомендується пити через трубочку (або прополокати після нього рота). Також в санаторії для пиття мінеральної води треба такий засіб. В Трускавці, наприклад, продають такі зручні горнятка з носиками: багаторазові, зручні, естетичні. Як на мене, найкращий варіант, якщо такий предмет вам справді необхідний. До речі, поїти хворого теж зручно.

Ложечки для окремих страв — це дуже аристократичний предмет, коли це стає одноразовим — це просто ненормально. Найбільше морозиво смакує ротом.

На фото справа багаторазова скляна трубочка. Дісталася мені в розіграші. Дуже симпатична, чекає нагоди стати подарунком. А може, хтось дуже її потребує?

Чай в пакетиках

Рік тому, під час попереднього #липеньбезпластику (#липеньбезпластику2019) я робила свої перші відеорозповіді, і стосувалися вони сурогатного чаю "в пакетиках". Частина тих розповідей кудись поділась, а частина є в збережених, там я розповідаю, як гарно — пити хороший чай з красивого посуду.

Тож оскільки початку нема, зробила ось наочну демонстрацію з чайними пакунками і з вогнем (захочете повторювати — подбайте про безпеку!).
Основна думка цього повідомлення полягає в тому, що чай в пакетику — це гарячий (90-100⁰) настій чайного листа (найчастіше відходів виробництва), пластикових волокон, клею, ниток, іноді ще заліза.
В експерименті брали участь трикутний пакетик від Ліптона (його легко розпізнати як пластиковий) і флізеліновий пакетик від аптечного трав'яного збору (його не дуже легко розпізнати, він дуже нагадує папір, але зроблений з синтезованих волокон целюлози).

Я не знаю, скільки і яких речовин вивільняється в склянку чаю. Вони надто малі, тому побачити їх можна лише під мікроскопом. Ми й так не маємо вже гарантовано чистої води, тому додавати ще якісь хімічні елементи в загальний компот я не хочу. 

В  минулорічних розповідях я називала речі, якими можна замінити пакетик:

✓заварник, можна навіть малесенький;
✓горня з сіточкою і кришкою;
✓заварні ложки (металеві або силіконові).
Принаймні трошки менше сміття буде. І одноразового теж.

Зберігання харчів вдома

Як зберігати?

1. Не люблю робити запасів. Найчастіше це причина, що щось зіпсується. Люблю ходити на закупи в міру потреби.

2. Зазвичай зберігаю в тому, в чому принесла або пересипаю / переливаю в банки.

Вологі продукти у свою тару

Коли заходить мова про мішечки для закупів, завжди виникає питання про те, як купити мокре (м'ясо, рибу, ягоди).

Почнемо з ягід, бо вони у мене на фото.

Багаторазові торбинки на всі випадки життя

Попередньо ми розглянули доволі простий випадок: як відмовитися від того, що вам не треба.
Але як відмовитися від того, до чого вже так звикли і без чого не уявляємо життя?

«Дякую, але ні!»

Такі слова мали б прозвучати, коли вам намагаються втулити щось зовсім вам непотрібне. На фото чай за 1 копійку: до кожного мого замовлення магазин додавав мені чай.

Але часто ми не відмовляємося, хоч це наше природне право. Чому? Можливо, спрацьовує магічне слово «подарунок». Можливо, не хочемо сперечатися. Ну, нехай, спробую, раптом мені підійде. Зрештою, що таке одна копійка / одна гривня / скількись ще? Ну, хай буде...

Колись, в радянський час, де діяла так звана «планова економіка», непотрібні речі запихали людям примусово, це називалося «в нагрузку». Інакше потрібний вам товар не продавався. Приходите ви в книгарню і радісно з'ясовуєте, що на полиці стоїть томик Гоголя, який ви давно шукали. А продавець вам каже, що до цього томика ви зобов'язані купити брошуру про будівництво корівників. Інакше вам не продадуть Гоголя, а отой чоловічок в черзі, у плетеній шапці і в окулярах, уже наготував потрібну суму на обидві книжки. Затримувати ж чергу — не годиться.

Зараз не ті правила. Зараз покупець визначає, купувати йому чи ні. Припустімо, ви купуєте павербанк, а вам радісно повідомляють, що в магазині акція, тож кожному покупцеві пропонуються подарункові набори: змінні мішки для порохотяга, харчова плівка і масажні мочалки для правої і лівої ноги.

— Але мені цього не треба! А порохотяг у мене взагалі з водяним фільтром!

— Ну, комусь подаруєте, це ж лишень 28,59!

Ні. Я вирішую, це мій простір, мої гроші, мої друзі, врешті. Не хочуть продавати просто один павербанк — до побачення, є інші магазини.

Чи можна змінити політику магазину чи продавця? Можна. Якщо не мовчати. Маленька крамниця швидше вас почує, велика мережа вирішить, що, може, інший таки купить. Але якщо так не продається і дурно не беруть — щось не так із тим товаром.

Отож, не несім додому те, що нам непотрібне, що займатиме наш простір і перетвориться на наше сміття. Зменшимо споживання — змусимо зменшити виробництво.

Чому я не купую смітникові мішки?

Не бачу в них сенсу. Адже є багато інших мішечків, які можна використати для сміття. Як для мішаного, якщо в оселі не сортують, так і для іншого.

П'ять одноразових речей в моїй кухні

Щоб ви не придумали, що у мене все геть зовсім ідеально, ось виконую вчорашнє завдання #marathon_triphilon (дивіться попередній допис).

Поки робила сніданок, витягнула ось п'ять (є й більше) одноразових штук. Переважно походження їхнє я знаю, на чотирьох поставила хрестики з тої причини, що ці речі мені непотрібні.