Життя в світі одноразових речей

Чи пригадуєте, з чого ми починали розмову у #marathon_triphilon?

З одноразових речей. З предметів, які ми викидаємо одразу після використання. І при тому основний наголос був на трьох принципах: відмовтеся, замініть багаторазовим еквівалентом; зменшіть використання того, від чого не можна відмовитись; використовуйте повторно те, що можливо. Це, власне, відповідає першим трьом принципам, сформульованим засновницею руху безсмітництва (zerowaste) Б. Джонсон.

Хочу ще раз привернути увагу до явища одноразовості.

Одноразові речі створені начебто для того, щоб полегшити нам життя. Разом з тим накопичення їх лише життя ускладнює — не лише нам, а й іншим істотам.

Є ще один бік цього явища — моральний. І він має багато аспектів.

1. Одноразове нівелює цінність речей. Щоб легко було викинути предмет після одного використання і купити наступний, його треба зробити дешевим. Часто за дешевизною стоїть і втрата якості, і негуманне поводження з людьми чи тваринами. Найпростіше: кожен із нас лаявся в магазині, коли закладав товар в поліетиленовий мішечок, а мішечок при тому рвався. І доводилося брати два. Або й три. Ненадійні. Але ж нічого не коштують!

Аргумент "це ж безкоштовно" завжди був першим у жіночок на базарі, які дивувалися, що я відмовляюся від "сміття". Чи справді безкоштовно? Адже продавець чи пакувальник їх таки купив і додав ці витрати до ціни товару.

2. Одноразове привчає нас викидати.

Якщо можна викинути дешевий предмет, то чому не можна трошки дорожчий? Якщо можна викинути банку від йогурту, чому не можна і сам йогурт не доїсти? Знайомий колись спілкувався з чоловіками, які харчувалися викинутими харчами. Казали, багато делікатесів можна знайти у міських смітниках... 

А скільки речей люди викидають після першої протертості, маленької дірочки чи відламаної детальки! 

3. Одноразове відівчає від щоденного догляду за собою. 

Розумію, тут більшість запротестує, але прикладів аж надто багато.

Наприклад, усім знайомв анекдоти про невипрані шкарпетки. У час мого побуту у Варшаві 2002 року з жахом почула про ринок, де можна купити "одноразові" китайські шкарпетки: поносив і викинув. І нічого не переш. Приблизно в той самий час ми здали тітчину квартиру. Там мешкала сім'я: китаєць, його дружина Оксана, українка з Київщини, і двоє малих дітей. Коли вони виселились, ми прийшли навести порядок. І були вражені: весь простір під ванною був заповнений використаними дитячими підгузками та брудною білизною. Дорослою, жіночою. Українська молода жінка, не пиячка і не наркоманка, настільки не дбала про себе, що не прала своїх трусів. Про дітей теж не особливо дбала, як ми згодом довідалися.

4. Одноразове ускладнює людські стосунки.

Уявіть собі: вас із дітьми запрошено на день народження дочки ваших друзів, що живуть неподалік. Ви з дітьми готуєтесь, вибираєте подарунок, оформляєте. Через якийсь тиждень ви виносите своє сміття і помічаєте серед викинутих речей подароване на святі. Не конче саме ваш подарунок, може, інші речі, одні цілком нові і справні, інші вже зламані. Що ви скажете дітям? Як поведетеся з цією сім'єю? А якщо врахувати, що дарування — частіше церемонія передавання непотрібних речей у красивих обгортках, природно, що до подарунків часто ставляться як до сміття.

5. Одноразове ускладнює виховання і формує тип громадянина-споживача.

Дитині, яка звикає до того, що безліч побутових предметів викидається, дуже складно пояснити справжню вартість речей. У споживацькому суспільстві виростають люди, які очікують, що все прийде само по собі, шукають легких грошей і легких стосунків, не розуміють і не хочуть розуміти ніяких обов'язків і відповідальності. Тоді зникають поняття сімейних реліквій чи історичних цінностей.

6. Споживацька свідомість знецінює фізичну працю.

Навіщо садити квіти на цвинтарі, коли можна принести штучні, встромити в землю і «не мучитись»? Для чого сусід весь час ремонтує свою машину — хіба не легше купити нову? Навіщо вирощувати телят (знаєш, як то коло них народитися треба?!), легше гнати самогонку — гроші завжди будуть. І при тому нарікати на пияків і злодіїв у селі, а найбільше — на «молодь». Чого це він узявся розводити кози і робити сири? Хоче показати, що кращий за нас? А може, він з міста приїхав, бо його там поліція розшукує? Навіщо реставрувати якісь там побляклі старовинні фрески чи дерев'яні конструкції храму, коли все це можна дешево і швидко замінити яскравими акриловими фарбами і пластиковою вагонкою?

Хтось скаже, що я перегинаю, що всі ці явища були й раніше. Можливо. Але прошу: перед тим, як брати до рук те, що «дурно роздають», подумайте: скільки я цим користуватимусь? А перед тим, як відправити щось у смітниковий контейнер, зупиніться на одну мить і спитайте себе: може, це ще корисне?

Мочалки для тіла

Довга конопляна мочалка з магазину @ukrainianhemp, дуже зручно шурувати спину. Гарно утримує мило, до речі, оскільки сплетена трубою, можна мило всередину напхати. Великий недолік: довго сохне. В принципі, усі натуральні мочалки довго сохнуть. Ось зараз літо, спекотно, а вона у мене на балконі два дні висіла.
Кругленька волохата мочалка від Лесі @zone.eco, матеріял — джут. Ззаду має таку плетену петлю, щоб можна було начепити її на руку. Вирішила її дістати зі своїх запасів, бо зручно мати щось маленьке. 

Як отаке, як має подруга, що зі мною живе (минулорічний подарунок від @zerowastelviv після #липеньбезпластику2019).

Ще у мене є для обличчя з волокон кропиви (дуже давно вже користуюся) і конжак.

Мамина мочалка-кишенька з агави, всередині навіть мило є (@karma.ecostore). Ще не вживана. Оце коли потраплю наступного разу до Італії, таки пообрізаю листя з тої агави, що ми висадили на горбку, і спробую почесати. Цікава рослина.
Такий ось набір різних штук для миття тіла живе у мене в ванній. Усе це колись, коли зноситься, можна закопати в землю, воно там перегниє. Кропив'яну треба буде розпороти, а інші просто так. А тим часом їх можна закидати часом в прання з іншими речима і сушити на сонечку.

Ще раз про прання

Сьогоднішня тема — прання у пральній машині.

Моїй пральній машині 12 років. З того щонайменше 10 років я перу комбінацією соди і солі. Виразні кольорові плями запираю господарським милом. У лоток для полоскання заливаю оцет 9%.
Взимку минулого року з'явилася стружка кокосового мила, оце за півроку використала одну таку пачку (дякую, @komirkalviv!). До того іноді додавала якийсь "дитячий" порошок по чайній ложці, а часом і нічого. Були випадки (не раз), коли взагалі забувала будь-що в ту машину засипати. Результат прання був нічим не гірший :)
Чому писала вік машини? О кожен майстер, якщо він втручатиметься у вашу пральну машину, криком кричатиме, що таким прати не можна, що чистити машину треба щокварталу оцим італійським порошком за скількись грн, а оцет — борони Боже!
Майстер приходив двічі. Один раз у мене в зливі застрягла монета, а він при тій нагоді замінив якийсь терморегулятор. При цьому у нас була бурхлива дискусія про силумін (поки він щось там крутив, почитала в інтернеті, що це спеціально розроблений матеріал для покриття деталей, які багато перебувають у воді), майстер сказав, що то його оцет роз'їв. Потім я доволі довго тримала зняту деталь в нерозведеному столовому оцті, нічого їй не сталося. Другий майстер вставляв на місце шланг, який чомусь випав під час прання. Звісно, казав, що у мене неправильно влаштований злив (це вони теж завжди кажуть, хоч злив робив такий самий майстер за всіма правилами).
Сподіваюся, машина мені й далі служитиме, хоча руками прати не розівчилася. Вона справді добре заощаджує час.

Чай в пакетиках

Рік тому, під час попереднього #липеньбезпластику (#липеньбезпластику2019) я робила свої перші відеорозповіді, і стосувалися вони сурогатного чаю "в пакетиках". Частина тих розповідей кудись поділась, а частина є в збережених, там я розповідаю, як гарно — пити хороший чай з красивого посуду.

Тож оскільки початку нема, зробила ось наочну демонстрацію з чайними пакунками і з вогнем (захочете повторювати — подбайте про безпеку!).
Основна думка цього повідомлення полягає в тому, що чай в пакетику — це гарячий (90-100⁰) настій чайного листа (найчастіше відходів виробництва), пластикових волокон, клею, ниток, іноді ще заліза.
В експерименті брали участь трикутний пакетик від Ліптона (його легко розпізнати як пластиковий) і флізеліновий пакетик від аптечного трав'яного збору (його не дуже легко розпізнати, він дуже нагадує папір, але зроблений з синтезованих волокон целюлози).

Я не знаю, скільки і яких речовин вивільняється в склянку чаю. Вони надто малі, тому побачити їх можна лише під мікроскопом. Ми й так не маємо вже гарантовано чистої води, тому додавати ще якісь хімічні елементи в загальний компот я не хочу. 

В  минулорічних розповідях я називала речі, якими можна замінити пакетик:

✓заварник, можна навіть малесенький;
✓горня з сіточкою і кришкою;
✓заварні ложки (металеві або силіконові).
Принаймні трошки менше сміття буде. І одноразового теж.

Помити посуд: засоби

Отже, миємо посуд.

У пошуках чогось більш-менш пристойного моя сестра виявила Содасан, яким ми доволі довго користувалися. Вона перейшла на якийсь, здається, італійський засіб, який купує в каністрах по 5 літрів.
У мене, можливо, через тривале використання Содасану почав розвиватися якийсь дерматит, тому відмовилася від їхніх засобів.
Почала експериментувати. Засоби були і тверді (мило), і порошкові, і рідкі.
Бути також спроби варити мильні горіхи. Виходить непоганий мийний засіб, який, на жаль, дуже швидко скисає, складно весь використати.
Отже, зараз завдяки подругам із Зеровейст Львів я перейшла на рідкий засіб від planta.eco (придбаний в Комірці, ковпачок з якоїсь старої пляшки, їх я завжди використовую знов і знов). Крім того, зараз активно використовую мило для кухні (дякую luffa.store!) і звикаю до мила в джутовій мочалці.
Соду і гірчицю саму по собі мені незручно використовувати просто через те, що не придумала для них якоїсь тари, щоб можна було пересипати і витрушувати. Хоча до соди зараз ставлюся обережно. До речі, сода в Ашані в паперовому пакуванні за нормальні гроші була для мене відкриттям (у Комірці соди тоді не було).
Милом користуватися найзручніше, хоча в мочалці-кишеньці воно у мене швидко зникає.
Те, що писала в попередньому пості: якесь мило чи піна не мають бути основними засобами, а лише допоміжними. Найчудовіший засіб для посуду, особливо для жирного, який я будь-коли використовувала — це пісок. Але не вдома :)

Помити посуд

З дитинства пам'ятаю, що для миття посуду потрібна вода і шматка, часом сода. Найчастіше мені бракувало першого, бо в радянський час воду подавали строго за годинами. Тому було часто таке, що посуд застоювався, доводилося докладати зусиль.

Найчастіше для відмивання різних речей потрібно не хімічний засіб, а тертя.
Віднедавна у мене на господарці є джутова мочалка-кишенька (фото вгорі), всередину можна покласти шматочок мила. Конкретно ці мочалки майстерно плете Леся з zone.eco. Мочалка може дуже багато, наприклад, чистить ребристі поверхні.

Колись ми з сестрою виростили люфу і розділили на багатьох. Тримаю її на особливі випадки. Люфа ніжна, нею сміливо можна мити делікатні поверхні.
Сизалеву щітку використовую для миття фруктів у разі потреби. Ось сьогодні помила лимон, у якого на шкірці були цяточки бруду.
Все це можна час від часу замовчувати в гарячій воді з содою, щоб очистити.
Маю також традиційну поролонову мочалку. Я вважаю, що якщо вже маєш в хаті якийсь предмет, не годиться його ліквідувати просто так, бо у тебе змінився підхід до життя. Відповідно, мочалки, які були раніше придбані, використовую. Використані складаю, вони також служать ще для якихось брудніших робіт (так робила завжди).

Те саме із вживаними зубними щітками, про які ще окремо маю намір розказати.
Про хімічні засоби для миття буде наступний пост.

Воскові серветки — зручний і красивий засіб для зберігання харчів

Свої перші воскові серветки я виграла торік, під час акції липеньбезпластику2019 :) Потім захопилася даруванням і ширила комплекти світом (чудовий подарунок!). Зараз у мене на господарстві вироби uf.bee, moia.bdzhilka і zhortok.

З чого робиться?

Бавовняна тканина, просочена сумішшю бджолиного воску, олії (жожоба, оливкова — використовують різні), соснової живиці.

Багаторазові торбинки на всі випадки життя

Попередньо ми розглянули доволі простий випадок: як відмовитися від того, що вам не треба.
Але як відмовитися від того, до чого вже так звикли і без чого не уявляємо життя?

«Дякую, але ні!»

Такі слова мали б прозвучати, коли вам намагаються втулити щось зовсім вам непотрібне. На фото чай за 1 копійку: до кожного мого замовлення магазин додавав мені чай.

Але часто ми не відмовляємося, хоч це наше природне право. Чому? Можливо, спрацьовує магічне слово «подарунок». Можливо, не хочемо сперечатися. Ну, нехай, спробую, раптом мені підійде. Зрештою, що таке одна копійка / одна гривня / скількись ще? Ну, хай буде...

Колись, в радянський час, де діяла так звана «планова економіка», непотрібні речі запихали людям примусово, це називалося «в нагрузку». Інакше потрібний вам товар не продавався. Приходите ви в книгарню і радісно з'ясовуєте, що на полиці стоїть томик Гоголя, який ви давно шукали. А продавець вам каже, що до цього томика ви зобов'язані купити брошуру про будівництво корівників. Інакше вам не продадуть Гоголя, а отой чоловічок в черзі, у плетеній шапці і в окулярах, уже наготував потрібну суму на обидві книжки. Затримувати ж чергу — не годиться.

Зараз не ті правила. Зараз покупець визначає, купувати йому чи ні. Припустімо, ви купуєте павербанк, а вам радісно повідомляють, що в магазині акція, тож кожному покупцеві пропонуються подарункові набори: змінні мішки для порохотяга, харчова плівка і масажні мочалки для правої і лівої ноги.

— Але мені цього не треба! А порохотяг у мене взагалі з водяним фільтром!

— Ну, комусь подаруєте, це ж лишень 28,59!

Ні. Я вирішую, це мій простір, мої гроші, мої друзі, врешті. Не хочуть продавати просто один павербанк — до побачення, є інші магазини.

Чи можна змінити політику магазину чи продавця? Можна. Якщо не мовчати. Маленька крамниця швидше вас почує, велика мережа вирішить, що, може, інший таки купить. Але якщо так не продається і дурно не беруть — щось не так із тим товаром.

Отож, не несім додому те, що нам непотрібне, що займатиме наш простір і перетвориться на наше сміття. Зменшимо споживання — змусимо зменшити виробництво.

Чому я не купую смітникові мішки?

Не бачу в них сенсу. Адже є багато інших мішечків, які можна використати для сміття. Як для мішаного, якщо в оселі не сортують, так і для іншого.

Маленькими кроками відмовляємося від пластику #marathon_triphilon

День 1. Аналізуємо світ одноразових речей

Одноразове — таке, що служить виключно один раз, вдруге непридатне до використання.

Велику частину життя людина проводить в кухні, де готується і споживається їжа. Тому запрошую подивитися, що одноразове ви використовуєте в кухні.

Бездріжджовий хліб вдома: без зайвого пластику

Пост 1 з серії #липеньбезпластику

На фото житній хліб на заквасці. Раніше, багато років поспіль, я пекла хліб у хлібопічці. Цього року завдяки карантинум нарешті з мамою перейшли на хліб на заквасці.
Що це дає в стилі #zerowaste?
1. Не купую хліб в магазині, нема ніякого пакування від нього.
2. Борошно і сіль можна купити у переробному пакуванні (папері) або взагалі на вагу у власну тару (навіть зараз, коли внаслідок епідемії запаковане все, можна добитися від супермаркета борошна у свій мішок, про це я писала раніше).
3. Як рідину для тіста можна використати не тільки просто воду, а й, наприклад, картопляний відвар (не виливається геть, а на картоплі ще й добре росте хлібчик).
4. Зберігається хліб загорнений у чистий рушник. Не черствіє. Закладаю два буханці приблизно раз на тиждень, споживає двоє людей.
Ну, і економічний плюс: це реально дешевше, ніж у магазині, особливо якщо йдеться про магазини, які продають бездріжджовий хліб.
Кому цікаво, можу показати-розказати, спекти :), пишіть.
#plasticfreejuly #безпластику #свійхліб #безполіетилену #чистедовкілля #печувдома #безпакування #plasticfreejuly2020 #plasticfreechallenge #senzaplastica #zerowastelviv