В сучасному світі прийнято пити воду. І це добре. Недобре, коли сміття від того більше, ніж води.
Нижче на фото — приманка для дітей від тої самої "Моршинської". Антиестетичні герої мультика закликають грати і вигравати, не знаю, що і як, але через акції "зазирни під кришечку" проходили всі.
Щоб переробити оцю пляшку, її треба ще "роздягнути" з агресивної етикетки (якщо не помиляюся — не брала до рук, щоб почитати маркування, — в цій пляшці три різних типи пластику, отже, це ще й різні процеси, і дуже ймовірно, що етикетка непереробна).
І врешті моя "вода фу", з водогону і, здається, "джерельна", що її привозили десь зі Шкла в автобочках під назвою "Природа". Ця вода була піддана електролізу, внаслідок чого розчинені у ній тверді елементи осіли, а ще інші у вигляді блискучої плівки плавали на поверхні. До речі, осад знову розчинятися у воді не збирається (баночки стоять у мене від 2014 року).
Шість років тому я встановила у себе вдома фільтр для води, п'ю її, варю на ній їжу і поливаю рослини. Це доволі дороге одноразове вкладення, плюс потрібно щороку змінювати фільтри. Але при тому я знаю, що вода вдома є завжди, навіть коли тимчасово вимикають постачання.
Я знаю, що можу взяти свою багаторазову пляшку, набрати води й піти собі, куди треба.
І ще одне. Ми купуємо воду в пляшках. Газовану. Вона потрібна мамі, до того ж, часом не звичайна, а мінералізована типу Поляни квасової. Я також п'ю її влітку. Тож коли нам потрібно придбати воду, ми обираємо найбільше доступне пакування, переливаємо, щоб взяти з собою трошки. Тару від неї здаємо на переробку (попри повсюдну практику ці пляшки не годяться для використання повторно!). Хоча ні, придумали їм використання: наповнені водою пляшки не дають голубам загніздитися на балконі.
Немає коментарів:
Дописати коментар