Життя в світі одноразових речей

Чи пригадуєте, з чого ми починали розмову у #marathon_triphilon?

З одноразових речей. З предметів, які ми викидаємо одразу після використання. І при тому основний наголос був на трьох принципах: відмовтеся, замініть багаторазовим еквівалентом; зменшіть використання того, від чого не можна відмовитись; використовуйте повторно те, що можливо. Це, власне, відповідає першим трьом принципам, сформульованим засновницею руху безсмітництва (zerowaste) Б. Джонсон.

Хочу ще раз привернути увагу до явища одноразовості.

Одноразові речі створені начебто для того, щоб полегшити нам життя. Разом з тим накопичення їх лише життя ускладнює — не лише нам, а й іншим істотам.

Є ще один бік цього явища — моральний. І він має багато аспектів.

1. Одноразове нівелює цінність речей. Щоб легко було викинути предмет після одного використання і купити наступний, його треба зробити дешевим. Часто за дешевизною стоїть і втрата якості, і негуманне поводження з людьми чи тваринами. Найпростіше: кожен із нас лаявся в магазині, коли закладав товар в поліетиленовий мішечок, а мішечок при тому рвався. І доводилося брати два. Або й три. Ненадійні. Але ж нічого не коштують!

Аргумент "це ж безкоштовно" завжди був першим у жіночок на базарі, які дивувалися, що я відмовляюся від "сміття". Чи справді безкоштовно? Адже продавець чи пакувальник їх таки купив і додав ці витрати до ціни товару.

2. Одноразове привчає нас викидати.

Якщо можна викинути дешевий предмет, то чому не можна трошки дорожчий? Якщо можна викинути банку від йогурту, чому не можна і сам йогурт не доїсти? Знайомий колись спілкувався з чоловіками, які харчувалися викинутими харчами. Казали, багато делікатесів можна знайти у міських смітниках... 

А скільки речей люди викидають після першої протертості, маленької дірочки чи відламаної детальки! 

3. Одноразове відівчає від щоденного догляду за собою. 

Розумію, тут більшість запротестує, але прикладів аж надто багато.

Наприклад, усім знайомв анекдоти про невипрані шкарпетки. У час мого побуту у Варшаві 2002 року з жахом почула про ринок, де можна купити "одноразові" китайські шкарпетки: поносив і викинув. І нічого не переш. Приблизно в той самий час ми здали тітчину квартиру. Там мешкала сім'я: китаєць, його дружина Оксана, українка з Київщини, і двоє малих дітей. Коли вони виселились, ми прийшли навести порядок. І були вражені: весь простір під ванною був заповнений використаними дитячими підгузками та брудною білизною. Дорослою, жіночою. Українська молода жінка, не пиячка і не наркоманка, настільки не дбала про себе, що не прала своїх трусів. Про дітей теж не особливо дбала, як ми згодом довідалися.

4. Одноразове ускладнює людські стосунки.

Уявіть собі: вас із дітьми запрошено на день народження дочки ваших друзів, що живуть неподалік. Ви з дітьми готуєтесь, вибираєте подарунок, оформляєте. Через якийсь тиждень ви виносите своє сміття і помічаєте серед викинутих речей подароване на святі. Не конче саме ваш подарунок, може, інші речі, одні цілком нові і справні, інші вже зламані. Що ви скажете дітям? Як поведетеся з цією сім'єю? А якщо врахувати, що дарування — частіше церемонія передавання непотрібних речей у красивих обгортках, природно, що до подарунків часто ставляться як до сміття.

5. Одноразове ускладнює виховання і формує тип громадянина-споживача.

Дитині, яка звикає до того, що безліч побутових предметів викидається, дуже складно пояснити справжню вартість речей. У споживацькому суспільстві виростають люди, які очікують, що все прийде само по собі, шукають легких грошей і легких стосунків, не розуміють і не хочуть розуміти ніяких обов'язків і відповідальності. Тоді зникають поняття сімейних реліквій чи історичних цінностей.

6. Споживацька свідомість знецінює фізичну працю.

Навіщо садити квіти на цвинтарі, коли можна принести штучні, встромити в землю і «не мучитись»? Для чого сусід весь час ремонтує свою машину — хіба не легше купити нову? Навіщо вирощувати телят (знаєш, як то коло них народитися треба?!), легше гнати самогонку — гроші завжди будуть. І при тому нарікати на пияків і злодіїв у селі, а найбільше — на «молодь». Чого це він узявся розводити кози і робити сири? Хоче показати, що кращий за нас? А може, він з міста приїхав, бо його там поліція розшукує? Навіщо реставрувати якісь там побляклі старовинні фрески чи дерев'яні конструкції храму, коли все це можна дешево і швидко замінити яскравими акриловими фарбами і пластиковою вагонкою?

Хтось скаже, що я перегинаю, що всі ці явища були й раніше. Можливо. Але прошу: перед тим, як брати до рук те, що «дурно роздають», подумайте: скільки я цим користуватимусь? А перед тим, як відправити щось у смітниковий контейнер, зупиніться на одну мить і спитайте себе: може, це ще корисне?

Засоби від комарів

Не можу сказати, що дуже потерпаю від цих комах, але іноді їх буває надмірно багато (страшні історії пропустимо).

Отже, однозначно дієвим засобом проти комариків є гвоздика. Та, що приправа з різким запахом.

Одразу застереження: ви маєте переконатися у відсутності алергії не лише у себе, а й у близьких, які перебувають з вами в одному просторі. Собі можна нанести крапельку на внутрішній згин ліктя і почекати якийсь час; якщо когось із ваших домашніх турбує запах (чхання, свербіж носа чи очей), шукаємо інші засоби.

З гвоздики можна зробити різні засоби.

✓ беремо чайну ложку сухої приправи, відварюємо, відціджуємо. Отриману водичку можна налити в баночку з розбризкувачем і пшикати на одяг, руки, шию (не в очі!)
✓ у відваром можна змочити або побризкати шторку, якою прикрити вікно (не всюди можна встановити протимоскітні сітки)
✓ робимо суміш базової олії (жирної) і ефірної. Чиста ефірна олія може сильно пекти шкіру. Отриманою олійкою змащуємо відкриті частини тіла
✓ ставимо аромалампу: в ємність зверху наливаємо воду, додаємо кілька крапель ефірної олії, внизу запалюємо свічку (дбаємо про безпеку!)

Засіб буде діяти, поки ефірна олія не вивітриться.
Якщо комах дуже багато, вони можуть підлаштуватися під повітряні потоки: не чіпатимуть вас там, де багато випарів, але спробують покусати вище чи нижче, наприклад, за ноги.
І ще одне. Є рослини, які знімають свербіж від укусів. Це не означає, що треба мастити місце укусу будь-чим, бо ефект може бути протилежним. Колись я так у Криму переплутала баночку і посмарувала укуси москітів не тим, чим хотіла. Спати було нереально, поки все це не змила з себе :(

Мочалки для тіла

Довга конопляна мочалка з магазину @ukrainianhemp, дуже зручно шурувати спину. Гарно утримує мило, до речі, оскільки сплетена трубою, можна мило всередину напхати. Великий недолік: довго сохне. В принципі, усі натуральні мочалки довго сохнуть. Ось зараз літо, спекотно, а вона у мене на балконі два дні висіла.
Кругленька волохата мочалка від Лесі @zone.eco, матеріял — джут. Ззаду має таку плетену петлю, щоб можна було начепити її на руку. Вирішила її дістати зі своїх запасів, бо зручно мати щось маленьке. 

Як отаке, як має подруга, що зі мною живе (минулорічний подарунок від @zerowastelviv після #липеньбезпластику2019).

Ще у мене є для обличчя з волокон кропиви (дуже давно вже користуюся) і конжак.

Мамина мочалка-кишенька з агави, всередині навіть мило є (@karma.ecostore). Ще не вживана. Оце коли потраплю наступного разу до Італії, таки пообрізаю листя з тої агави, що ми висадили на горбку, і спробую почесати. Цікава рослина.
Такий ось набір різних штук для миття тіла живе у мене в ванній. Усе це колись, коли зноситься, можна закопати в землю, воно там перегниє. Кропив'яну треба буде розпороти, а інші просто так. А тим часом їх можна закидати часом в прання з іншими речима і сушити на сонечку.

Ще раз про прання

Сьогоднішня тема — прання у пральній машині.

Моїй пральній машині 12 років. З того щонайменше 10 років я перу комбінацією соди і солі. Виразні кольорові плями запираю господарським милом. У лоток для полоскання заливаю оцет 9%.
Взимку минулого року з'явилася стружка кокосового мила, оце за півроку використала одну таку пачку (дякую, @komirkalviv!). До того іноді додавала якийсь "дитячий" порошок по чайній ложці, а часом і нічого. Були випадки (не раз), коли взагалі забувала будь-що в ту машину засипати. Результат прання був нічим не гірший :)
Чому писала вік машини? О кожен майстер, якщо він втручатиметься у вашу пральну машину, криком кричатиме, що таким прати не можна, що чистити машину треба щокварталу оцим італійським порошком за скількись грн, а оцет — борони Боже!
Майстер приходив двічі. Один раз у мене в зливі застрягла монета, а він при тій нагоді замінив якийсь терморегулятор. При цьому у нас була бурхлива дискусія про силумін (поки він щось там крутив, почитала в інтернеті, що це спеціально розроблений матеріал для покриття деталей, які багато перебувають у воді), майстер сказав, що то його оцет роз'їв. Потім я доволі довго тримала зняту деталь в нерозведеному столовому оцті, нічого їй не сталося. Другий майстер вставляв на місце шланг, який чомусь випав під час прання. Звісно, казав, що у мене неправильно влаштований злив (це вони теж завжди кажуть, хоч злив робив такий самий майстер за всіма правилами).
Сподіваюся, машина мені й далі служитиме, хоча руками прати не розівчилася. Вона справді добре заощаджує час.

Штуки для кухні, яких я не купую

Таких речей може виявитися багато, тут показую лише очевидні для мене.


Для  мене трубочка — приклад винятково успішного маркетингу. Дуже часто твердять, що трубочки потрібні дітям. Оскільки я безпосередньо спостерігала двох малих дітей і процес опанування цього предмета, сміливо кажу: дітям — непотрібні. Пити з трубочки — це зовсім не те саме, що пити з материнських грудей, це складно навчитися. Дитина опановує це вміння після вміння дути. І в трубочку зазвичай дмухає, виходить непогана розвага. Власне, задля цих фізичних дослідів у мене й лежить в шухляді в кухні безліч років оці дві трубочки, що на фото зліва.

Трубочка може стати зручним предметом, коли ви доглядаєте за хворим, який не може вставати і їсти самостійно. Але лише поки хворий при свідомості. Інакше поїтимете тільки з ложечки і дуже повільно.

Трубочка може захищати зубну емаль від впливу агресивних чинників. Наприклад, грейпфрутові свіжовитиснені соки рекомендується пити через трубочку (або прополокати після нього рота). Також в санаторії для пиття мінеральної води треба такий засіб. В Трускавці, наприклад, продають такі зручні горнятка з носиками: багаторазові, зручні, естетичні. Як на мене, найкращий варіант, якщо такий предмет вам справді необхідний. До речі, поїти хворого теж зручно.

Ложечки для окремих страв — це дуже аристократичний предмет, коли це стає одноразовим — це просто ненормально. Найбільше морозиво смакує ротом.

На фото справа багаторазова скляна трубочка. Дісталася мені в розіграші. Дуже симпатична, чекає нагоди стати подарунком. А може, хтось дуже її потребує?

Чай в пакетиках

Рік тому, під час попереднього #липеньбезпластику (#липеньбезпластику2019) я робила свої перші відеорозповіді, і стосувалися вони сурогатного чаю "в пакетиках". Частина тих розповідей кудись поділась, а частина є в збережених, там я розповідаю, як гарно — пити хороший чай з красивого посуду.

Тож оскільки початку нема, зробила ось наочну демонстрацію з чайними пакунками і з вогнем (захочете повторювати — подбайте про безпеку!).
Основна думка цього повідомлення полягає в тому, що чай в пакетику — це гарячий (90-100⁰) настій чайного листа (найчастіше відходів виробництва), пластикових волокон, клею, ниток, іноді ще заліза.
В експерименті брали участь трикутний пакетик від Ліптона (його легко розпізнати як пластиковий) і флізеліновий пакетик від аптечного трав'яного збору (його не дуже легко розпізнати, він дуже нагадує папір, але зроблений з синтезованих волокон целюлози).

Я не знаю, скільки і яких речовин вивільняється в склянку чаю. Вони надто малі, тому побачити їх можна лише під мікроскопом. Ми й так не маємо вже гарантовано чистої води, тому додавати ще якісь хімічні елементи в загальний компот я не хочу. 

В  минулорічних розповідях я називала речі, якими можна замінити пакетик:

✓заварник, можна навіть малесенький;
✓горня з сіточкою і кришкою;
✓заварні ложки (металеві або силіконові).
Принаймні трошки менше сміття буде. І одноразового теж.

Питна вода

Це не реклама "Моршинської". Це пост про воду.

В сучасному світі прийнято пити воду. І це добре. Недобре, коли сміття від того більше, ніж води.
Нижче на фото — приманка для дітей від тої самої "Моршинської". Антиестетичні герої мультика закликають грати і вигравати, не знаю, що і як, але через акції "зазирни під кришечку" проходили всі.

Щоб переробити оцю пляшку, її треба ще "роздягнути" з агресивної етикетки (якщо не помиляюся — не брала до рук, щоб почитати маркування, — в цій пляшці три різних типи пластику, отже, це ще й різні процеси, і дуже ймовірно, що етикетка непереробна).

І врешті моя "вода фу", з водогону і, здається, "джерельна", що її привозили десь зі Шкла в автобочках під назвою "Природа". Ця вода була піддана електролізу, внаслідок чого розчинені у ній тверді елементи осіли, а ще інші у вигляді блискучої плівки плавали на поверхні. До речі, осад знову розчинятися у воді не збирається (баночки стоять у мене від 2014 року).

Шість років тому я встановила у себе вдома фільтр для води, п'ю її, варю на ній їжу і поливаю рослини. Це доволі дороге одноразове вкладення, плюс потрібно щороку змінювати фільтри. Але при тому я знаю, що вода вдома є завжди, навіть коли тимчасово вимикають постачання.

 

Я знаю, що можу взяти свою багаторазову пляшку, набрати води й піти собі, куди треба.

І ще одне. Ми купуємо воду в пляшках. Газовану. Вона потрібна мамі, до того ж, часом не звичайна, а мінералізована типу Поляни квасової. Я також п'ю її влітку. Тож коли нам потрібно придбати воду, ми обираємо найбільше доступне пакування, переливаємо, щоб взяти з собою трошки. Тару від неї здаємо на переробку (попри повсюдну практику ці пляшки не годяться для використання повторно!). Хоча ні, придумали їм використання: наповнені водою пляшки не дають голубам загніздитися на балконі.